Чи може високий цукор сам себе приборкати?
Підвищений цукор крові при діабеті другого типу зазвичай вважають лише проблемою, яку треба гасити ліками і дієтою. Та група дослідників вирішила подивитись на нього інакше і зробила глюкозу джерелом живлення для імпланта, який сам стежить за обміном речовин і втручається лише тоді, коли показники виходять за безпечні межі. Роботу опублікував журнал Nature, а пристрій отримав назву NeuroAxis.
Ідея народилась із простого спостереження. Діабет першого і другого типу не лише піднімає цукор, а й підтримує хронічне запалення, яке розладжує зв'язок між нервовою та імунною системами. Саме цей зв'язок вчені називають нейроімунною віссю. Коли він працює добре, сигнали блукаючого нерва підказують печінці не викидати зайву глюкозу в кров, а підшлунковій залозі вчасно виділяти інсулін. При діабеті ця координація слабшає, і нерв уже не справляється зі своєю регулювальною роллю.
Існуючі пристрої для стимуляції нервів мають дві вади. Вони не вміють відстежувати обмін речовин у реальному часі і потребують зовнішніх батарей або бездротової зарядки. NeuroAxis обходить обидві проблеми одним ходом: всередині нього працює глюкозний паливний елемент, який перетворює цукор із навколишньої тканинної рідини на електрику. Що вищий рівень глюкози, то більше енергії виробляє елемент, тож пристрій буквально живиться тією самою речовиною, яку має контролювати.
Як імплант вирішує, коли втрутитись
Серце паливного елемента становлять наночастинки золота і платини. Золото працює подібно до ферменту і прискорює перетворення глюкози, під час якого виникає електричний струм, а платина допомагає завершити реакцію з киснем. Напруга елемента змінюється пропорційно до рівня цукру, тому гнучка електронна плата всередині імпланта кожні пів години зчитує цей сигнал і фактично вимірює глюкозу без окремого сенсора.
Якщо цукор лишається підвищеним протягом п'яти вимірів поспіль, тобто близько двох з половиною годин, пристрій подає на блукаючий нерв три хвилини м'якої електричної стимуляції. Такий імпульс вмикає природні механізми регуляції: печінка зменшує викид глюкози, підшлункова залоза активніше виділяє інсулін, а імунні клітини отримують сигнали, що стримують хронічне запалення. Коли показники повертаються до норми, імплант знову переходить у режим спостереження.
Що показали досліди на тваринах
Після перевірок безпеки пристрій імплантували щурам із діабетом першого і другого типу. У тварин із першим типом стимуляція сприяла росту бета-клітин підшлункової залози і збільшенню їхньої загальної маси, тобто частково відновлювала власне вироблення інсуліну. У щурів із другим типом цукор крові наблизився до норми вже за два тижні, а чутливість тканин до інсуліну помітно зросла.
Користь не обмежилась лише глюкозою. У тварин зменшилось запалення, а також кількість жиру в тілі і в печінці. Цікаво, що приблизно з другого тижня імплант перейшов у режим очікування і активно нерв уже не стимулював, проте покращення тримались протягом усіх шести тижнів спостереження. Це натякає, що короткого втручання може вистачити, аби розірвати хибне коло між запаленням і порушеним обміном речовин.
Масштаб проблеми пояснює, чому такі розробки привертають увагу. За даними, які наводять автори, діабет та пов'язані з ним порушення обміну речовин мають понад чотирнадцять відсотків дорослих у світі, і більшість із них роками живе з хронічним запаленням, яке звичайні ліки знімають лише частково.
Чому до клініки ще далеко
Автори роботи на чолі з Вейцзюнем Сю чесно називають слабкі місця технології. Паливний елемент має стабільно працювати значно довше, ніж шість тижнів, а пороги, за яких вмикається стимуляція, треба налаштувати точніше і безпечніше. Досліди на щурах не гарантують такого самого ефекту у людей, і попереду ще роки перевірок, перш ніж подібний імплант можна буде запропонувати пацієнтам.
Попри це, напрям виглядає переконливо. Замість того щоб щодня боротись із цукром ззовні, пристрій намагається відновити власну систему керування обміном речовин і робить це автономно, без батарей і зарядки. Якщо підхід підтвердиться на людях, діабет можуть почати лікувати не лише таблетками та ін'єкціями, а й розумною електронікою, яка працює на самому цукрі.