Ваші ноги гальмують хворобу, яка краде пам'ять і рух: у найактивніших людей Паркінсон майже зупинився
Хвороба Паркінсона рік за роком відбирає у людини легкість руху, а згодом і ясність думки. Ліків, які зупиняють цей процес, досі немає. Але семирічне спостереження вчених з Університету Цинциннаті показало: люди, які багато рухаються, втрачають пам'ять і рухливість значно повільніше, а у найактивніших когнітивні показники роками лишалися майже незмінними.
Дослідження опублікував журнал Neurology, офіційне видання Американської академії неврології. Автор роботи, невролог Дон У Рю, каже: попередні праці вже пов'язували активність із руховими симптомами, а нова робота так чітко показала подвійну користь - і для руху, і для мислення одночасно.
Сім років під наглядом вчених
У дослідженні взяли участь 294 дорослі з легкою та помірною формою хвороби Паркінсона, середній вік учасників - 66 років. За їхнім здоров'ям стежили до семи років, щороку перевіряючи пам'ять, мислення і тяжкість рухових симптомів.
Учасники розповідали, скільки годин на тиждень вони рухаються: на роботі, вдома, на прогулянках і тренуваннях. До помірної активності зарахували швидку ходьбу, плавання, прибирання і роботу в саду, до інтенсивної - біг, швидку їзду на велосипеді і командні види спорту. За загальним часом людей поділили на три групи: до чотирьох годин на тиждень, від чотирьох до восьми і понад вісім годин.
Команда рахувала активність трьома способами: загальний час помірних та інтенсивних занять, сумарний обсяг з урахуванням напруженості і окремо час енергійних вправ. Такий підхід дозволив перевірити, чи важлива сама кількість руху, чи його інтенсивність. Відповідь виявилася простою: значення мало все одразу.
Пам'ять, яка майже не здавалася
Різниця між групами виявилася разючою. У найменш активних учасників результат тесту на мислення і пам'ять щороку падав у середньому на 0,478 бала за 30-бальною шкалою. У середній групі зниження було у кілька разів повільнішим, а у найактивніших оцінка зменшувалася лише на 0,007 бала на рік, тобто пам'ять фактично стояла на місці.
Схожа картина вийшла і з рухом. Тяжкість симптомів у малорухливих людей потроху зростала, а в активних групах, навпаки, зменшувалася: що більше людина рухалася, то помітнішим було це поліпшення. Зв'язок зберігся і після врахування віку, статі та тривалості хвороби.
Досі лікарі могли запропонувати пацієнтам переважно ліки, які тимчасово полегшують симптоми, але не змінюють перебіг хвороби. Рух у цій картині виглядав допоміжним засобом для підтримки форми. Нова робота ставить його значно вище: регулярна активність пов'язана саме з темпом, у якому хвороба забирає функції, а не лише із самопочуттям у конкретний день.
Для людини з таким діагнозом це не абстрактні цифри. Повільніше погіршення руху означає довше зберігати здатність самостійно одягатися, готувати їжу і виходити з дому, а збережена пам'ять - довше лишатися собою для рідних. Саме незалежність хвороба відбирає першою, і саме її активність, схоже, допомагає втримати.
Чому це ще не готовий рецепт
Автори чесно попереджають: дослідження показує зв'язок, а не доводить, що саме вправи гальмують хворобу. Рівень активності люди оцінювали самі, відповідаючи на запитання, а не за даними приладів, тож похибки неминучі. До того ж на старті учасники мали досить добрі пам'ять і мислення, і чи спрацює той самий ефект на пізніших стадіях, ще належить з'ясувати.
І все ж висновок для пацієнтів підбадьорливий. Дон У Рю наголошує: користь, імовірно, залежить від того, як довго людина лишається активною і чи не кидає рух із роками. Невелика різниця у швидкості погіршення, накопичуючись рік за роком, з часом перетворюється на роки самостійного життя, які хвороба не встигла відібрати.
Роботу підтримали Фонд родини Гарднер і Фонд прецизійної медицини при нейродегенеративних хворобах. Наступним кроком вчені називають дослідження з об'єктивним вимірюванням активності, щоб зрозуміти, який саме рух і в якій кількості дає мозку найбільший захист.