Хронічний біль у спині вмикає мозкову мережу власного я
Для людини з хронічним болем у попереку навіть простий рух може закінчитися раптовим спалахом болю. Вчені з медичної школи Каліфорнійського університету в Сан-Дієго з'ясували, що відбувається в мозку в такі хвилини: напад болю вмикає мережу, яка відповідає за відчуття власного «я». Роботу опубліковано в журналі British Journal of Anaesthesia.
Йдеться про так звану мережу пасивного режиму, або мережу власного «я». Це система пов'язаних ділянок лобової, тім'яної та скроневої часток мозку. Вона активна, коли увага людини спрямована всередину: ми згадуємо минуле, думаємо про себе, прокручуємо власні переживання.
За звичайного гострого болю ця мережа, навпаки, вимикається. Мозок переключає увагу назовні, на джерело небезпеки, щоб людина могла швидко відреагувати. Саме так поводився мозок учасників дослідження, коли їм прикладали до гомілки гарячий стимул, схожий на випадковий дотик до розпеченої плити.
Спалах болю поводиться інакше, ніж гострий біль
У дослідженні взяли участь 114 пацієнтів із хронічним болем у попереку. Кожен проходив стандартний клінічний тест підйому ноги, який провокує спалах болю. Активність мозку в цей момент вимірювали спеціальним методом функціональної МРТ, що відстежує кровотік без введення контрастної речовини.
Результат виявився протилежним звичній картині. Коли рух викликав спалах хронічного болю, мережа власного «я» не вимикалася, а активувалася. Чим сильнішим був біль у пацієнта загалом, тим тісніше ця мережа зв'язувалася із соматосенсорною корою, яка обробляє сигнали від тіла, зокрема від спини. Пульс учасників під час тесту при цьому точно відображав силу спалаху.
Керівник дослідження, професор анестезіології Фадель Зейдан, пояснює це так: людина починає ототожнювати переживання болю з тим, ким вона є. Біль перестає бути лише сигналом тривоги від пошкодженої ділянки тіла і вплітається в спогади, очікування та емоції.
Чому біль стає частиною особистості
За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, біль у попереку є провідною причиною інвалідності у світі. Хронічним він вважається, якщо триває довше 12 тижнів. Для таких пацієнтів кожен день складається не тільки з самих спалахів.
Переживання забруднює очікування наступного нападу. До нього додаються спогади про попередні епізоди, страх руху, який може спровокувати біль, і сором за те, що не вдається брати участь у звичних справах. Усе це підтримує мережу власного «я» у робочому стані навіть між спалахами.
Цим дослідники пояснюють, чому лікування, націлене лише на пригнічення больового сигналу, часто дає слабкий результат. Ліки діють на відчуття, але не чіпають мозкові механізми, які пов'язують біль з особистістю людини.
Нові підходи змінюють ставлення до болю
Команда Зейдана вивчає два напрями, що працюють саме з цим зв'язком. Перший - медитація усвідомленості, яка вчить спостерігати за думками, емоціями й тілесними відчуттями без осуду і негайної реакції. Другий - псилоцибін, речовину якого досліджують як спосіб перезавантажити систему, де біль зрісся з минулим досвідом і тривогою про майбутнє.
Мета таких підходів не в тому, щоб прибрати кожен больовий сигнал. Завдання інше: змінити стосунки людини з болем, щоб він перестав отруювати повсякденне життя. Ранні результати показують, що це може знижувати силу болю, але напрям ще на ранній стадії, і лабораторія проводить клінічні випробування з візуалізацією мозку.
Автори наголошують на обмеженнях роботи. Дослідження показує зв'язок між спалахом болю та активністю мережі власного «я», але саме по собі не доводить, що ця активність біль підтримує. Потрібні подальші роботи, щоб зрозуміти, чи зміна роботи цієї мережі справді полегшує стан пацієнтів, які саме втручання для цього найкращі та кому вони допоможуть найбільше.
Відкриття дає хронічному болю в спині нове пояснення. Якщо мозок обробляє його не як сигнал небезпеки, а як частину власного «я», то й допомога має охоплювати не лише спину, а й те, як людина переживає свій стан.