Люди в усіх країнах несвідомо копіюють чужі жести
Ви помічали, як під час розмови починаєте повторювати жести співрозмовника, навіть не думаючи про це. Нове міжнародне дослідження показало, що ця звичка однаково властива людям у дуже різних країнах і культурах.
Йдеться про автоматичне наслідування. Людина бачить чужий рух і мимоволі тягнеться зробити такий самий, хоча ніхто її про це не просить і сама вона цього не планує.
У повсякденному житті це видно на кожному кроці. Один співрозмовник схрещує руки, і другий за хвилину робить те саме. Хтось нахиляється вперед, і партнер мимоволі повторює нахил, ніби тілом підхоплює ритм розмови.
Психологи давно вважали таку поведінку універсальною. Але майже всі попередні перевірки проводили у західних країнах, тому впевненості щодо решти світу не було.
Команда на чолі з Олівером Геншовим з Університету Лойфана в Люнебурзі вирішила закрити цю прогалину. До роботи долучилися також дослідники з Кельнського університету та Відкритого університету в Гагені, а результати вийшли у журналі Communications Psychology.
Як перевіряли схильність до наслідування
Учасникам показували на екрані руку, яка піднімає вказівний або середній палець. У відповідь на цифру на екрані людина мала підняти певний палець сама, іноді той самий, а іноді зовсім інший.
Коли побачений рух збігався з потрібним, відповідати було легко. Коли рухи не збігалися, мозку доводилося гальмувати мимовільне бажання повторити чужий жест, і відповідь займала більше часу.
Саме різниця у швидкості реакції і стала мірилом наслідування. Чим сильніше людина сповільнювалася на незбігу, тим сильнішою вважали її автоматичну схильність копіювати інших.
Спочатку дослідники порівняли учасників зі Сполучених Штатів і В'єтнаму. Першу країну зазвичай описують як індивідуалістичну, де на першому місці особиста незалежність, а другу як колективістичну, з акцентом на групу і спільні цілі.
Потім перевірку розширили до великого масштабу. Друге дослідження охопило понад чотири тисячі чотириста учасників, які живуть у двадцяти двох різних країнах світу.
Культура виявилася слабшою за спільну природу
Результат виявився напрочуд рівним. У всіх країнах без винятку учасники в середньому повільніше виконували рух, який відрізнявся від побаченого, ніж рух, що з ним збігався.
Тобто автоматичне наслідування знайшли скрізь, незалежно від того, наскільки колективістичною чи індивідуалістичною вважають місцеву культуру.
Головна гіпотеза команди не підтвердилася. Переконливих доказів того, що люди з колективістичних культур наслідують інших сильніше, ніж люди з індивідуалістичних, дослідники не знайшли.
Геншов пояснює, що така мимовільна синхронність має практичний сенс. Коли люди непомітно підлаштовуються одне під одного, спілкування йде легше, а соціальні зв'язки між ними міцніють.
Тому наслідування працює як тихий клей для стосунків. Ми копіюємо поставу, темп мови і жести тих, хто поруч, і розмова від цього стає теплішою, навіть якщо ніхто не помічає самого механізму.
Дослідники окремо підкреслюють сильну сторону методу. Завдання з пальцями однаково зрозуміле людям будь-якої культури і не залежить від мови, тому його можна чесно порівнювати між країнами в онлайн-форматі.
Водночас це і межа роботи. Вимірювали лише прості рухи пальців у лабораторному завданні, а не всю живу поведінку людини у реальному спілкуванні, де жестів і обставин значно більше.
Що вчені хочуть з'ясувати далі
Тепер команда планує розібратися, кого саме ми наслідуємо охочіше. Наступні роботи перевірять, чи сильніше люди копіюють членів власної групи, ніж чужинців, і чи однаково реагують на дії людини і робота.
Відкритим лишається і головне питання про причини. Вчені сперечаються, чи є автоматичне наслідування просто базовим механізмом сприйняття і руху, чи його помітно підсилює бажання сподобатися і відчути зв'язок з іншою людиною.
Щоб відповісти, дослідники збираються цілеспрямовано змінювати соціальні умови експериментів і дивитися, як від цього змінюється сила наслідування.
Для звичайного життя цей результат теж корисний. Розуміння того, що наслідування є спільною людською рисою, допомагає спокійніше дивитися на спілкування з людьми інших культур: базова механіка контакту у нас одна, різняться лише зовнішні звичаї і манери.
Поки що висновок простий і доволі оптимістичний. Хоч би де людина жила і хоч би в якій культурі зростала, її мозок однаково налаштований повторювати рухи інших, і ця спільна риса об'єднує людей сильніше, ніж їх роз'єднують звичаї.